666 Вправа 666Українська мова 6 клас Заболотний 2023 · Тема 8 · стор. 260

План
І. Новенький у нашому класі.
ІІ. Як Соломія підтримала Тараса.
ІІІ. Чому я пишаюся своєю подругою.

Чому я пишаюся своєю подругою

Минулої осені в нашому шостому класі з’явився новенький. Тараса перевели до нас із Харкова, і для всіх це було як сніг на голову. Саме тоді моя подруга Соломія вчинила так, що я досі нею пишаюся.

Тарас був тихим і сором’язливим. На перервах він сидів сам за останньою партою, а деякі хлопці кепкували з його старого рюкзака. Більшості однокласників було ні холодно ні жарко: вони просто не помічали новенького. А Соломія не змогла пройти повз. Одного дня вона підсіла до Тараса, пригостила його яблуком і запросила до нашого шахового гуртка. Потім вона допомогла йому наздогнати програму з математики. А тим, хто сміявся з рюкзака, Соломія спокійно сказала: «Не річ прикрашає людину». Хлопцям стало соромно, і кепкування припинилися.

Я переконана, що справжній друг — це той, хто вміє подати руку в скрутну хвилину, навіть незнайомій людині. Соломія не чекала ні похвали, ні подяки. Вона просто зробила те, що підказало їй добре серце. Тепер Тарас — наш найкращий шахіст, а коли він виграв міський турнір, то не чув землі під собою від радості. Цей вчинок я вважаю справжнім подвигом доброти. Ось чому я пишаюся своєю подругою і хочу бути схожою на неї.

План
І. Знахідка на лавці.
ІІ. Як я повернув телефон.

• 1. Порада друга.
• 2. Дзвінок від «Мами».
• 3. Зустріч із власницею.

ІІІ. Чому знайдене треба повертати.

Чи потрібно повертати знайдений телефон власнику

Цієї весни ми з другом Денисом поверталися зі школи через парк. На лавці біля фонтану я помітив новенький смартфон. Навколо не було нікого.

Денис засміявся: «Що з воза впало, те пропало! Бери собі».

Я тримав телефон у руках, і на душі в мене кішки шкребли. Я згадав, як торік загубив свій рюкзак і як мама цілий вечір місця собі не знаходила. Раптом телефон задзвонив, і на екрані засвітилося слово «Мама». Я відповів. Схвильована жінка сказала, що її донька загубила телефон у парку. За десять хвилин до нас прибігла дівчина-студентка. Вона так зраділа, що ледь не заплакала, і щиро подякувала мені.

Я думаю, що знайдений телефон або документи обов’язково треба повертати власнику. По-перше, людина дуже хвилюється, бо в телефоні її фотографії, контакти й важливі записи. По-друге, без документів людина не зможе ні сісти в потяг, ні піти до лікаря. А головне, чужу річ привласнювати нечесно. Недарма кажуть: як аукнеться, так і відгукнеться. Я зрозумів, що чесний вчинок приносить радість не лише іншим, а й тобі самому. Денис тоді прикусив язика, а вдома розповів про все своїм батькам. Отже, знайдене завжди треба повертати.

План
І. Ліза, яку ми не розуміли.
ІІ. Як ми помилилися.

• 1. Поспішні висновки однокласників.
• 2. Правда про Лізу.

ІІІ. Чому не можна робити поспішних висновків.

Чому не можна робити поспішних висновків

У нашому класі навчається дівчинка Ліза. Ще недавно ми вважали її гордячкою, а тепер мені соромно за це.

Ліза ніколи не залишалася після уроків, не ходила з нами в кіно й не приходила на класні вечірки. На перервах вона мовчки читала або щось писала в зошиті. Ми вирішили, що вона просто задирає носа. Хтось навіть назвав її «принцесою», і Ліза стала ще мовчазнішою. Та одного разу наша вчителька розповіла нам правду. Лізина мама тяжко захворіла, і дівчинка щодня поспішала додому, щоб доглядати її та молодшого братика. А в зошиті вона записувала, які ліки й коли треба дати мамі. Ми всі пекли раків від сорому. Наступного дня ми попросили в Лізи вибачення й домовилися по черзі допомагати їй з покупками.

Мені здається, що ми часто судимо про людей лише за тим, що бачимо. Хочу підкреслити, що за мовчанням чи сумним поглядом може ховатися велика біда. Якщо поспішити з висновком, можна дуже образити людину. Недарма кажуть: сім разів відміряй, а раз відріж. Я зрозумів, що спочатку треба поговорити з людиною й спробувати її зрозуміти. Цей урок я зарубав собі на носі. Ось чому не можна робити поспішних висновків про інших.